Фото- РБК-Україна
– Яким для вас було 24-лютого?
– Зустріла війну я у своєму рідному місті, Ізюмі. День починався як завжди: я збиралася на роботу. Раптом мені подзвонив син, який проживав на той момент в Харкові, та повідомив про обстріли. Так я дізналася про те, що почалася війна.
– Що в цей день відбувалося у вашому місті?
В Ізюмі першу неділю все було спокійно, потім почалися жорстокі бої. Коли воєнні дії дійшли до нас, перше, що відчувалося – це шок, ступор. Все сприймалося так, як воно є, страх з’явився тільки потім.
– Чому ви не поїхали в більше безпечне місце?
– Перший час ми ховалися від обстрілів в Ізюмі, потім вирішили поїхати. Але, на жаль, ми зустріли атаку ворога посеред поля за містом. Ми бачили літаки, які пролітали прямо над нами, такі моменти запам’ятовуються надовго. Нам дуже пощастило та нас підібрала машина, у якій сиділи моя колега з дітьми. Таким чином ми приїхали до Святогорська, де нас розмістили в чоловічому монастирі.
– Яким було ваше життя в Святогорську?
– Ми жили там в монастирі, де нас дуже добре прийняли. Нас було приблизно триста біженців, але монахи до кожного ставилися з турботою: гарно годували, дітям давали молоко та молочні продукти. Натомість ми теж їм допомагали: відновлювали територію монастиря після бойових дій, допомагали на кухні, допомагали саджати квіти в теплиці. Ці справи відволікали нас від подій, які відбувались навколо.
Деякий час ми жили там, аж поки знов не почалися обстріли. Як зараз пам’ятаю: ми засипали у великому залі та мене попросили лягти біля вікна. Аж раптом – вибух, кругом дим та крики людей.
– Куди ви вирушили далі?
– Мені потрібно було допомогти сім’ї з мого міста та перевезти їх до бабусі в Київ. Спочатку нам треба було дістатися до Слов’янська, звідти – до Дніпра, а потім вже до Києва.
– Іноді факт війни може бути занадто важким для нашої психіки. Як ви звикли відволікатися від цього?
– Зараз я живу в Києві та працюю касиром, тобто у сфері обслуговування. Мені дуже не подобається моя робота, тому що в рідному місті я працювала сама на себе, фактично я була підприємцем. Але те, що дійсно допомагає мені, – це допомога іншим.
Під час нашого трансферу до Києва, дорогою до Дніпра, я подзвонила волонтерці Вааду - Насті Орєховій. Так ми всі опинилися в єврейській школі, де нас зустріли, нагодували та дали чисту білизну, від якої ми всі майже відвикли. Дорогою до Києва мені прийшла думка, що я хочу допомагати людям так само, як вони допомогли мені, тому я знову написала Насті та запитала за можливість волонтерства. Я не знала, чим займається ця організація, але я дуже хотіла допомагати людям. Так я познайомилась з Оленою Заславською та Йосифом Зісельсом, а потім стала учасницею проєкту по реабілітації жінок та дітей.
– Чи працювали ви на інших платформах?
– Я завжди любила допомагати людям. Я допомагала їм на своїй минулій роботі, під час евакуації та в будь-яких інших обставинах. Тому я не звикла використовувати термін «волонтерство». Я завжди була готова допомагати людям з відкритим серцем!
– Що ви зробите перше, коли закінчиться війна?
– Мені важко про це говорити. Під час війни або в інших екстремальних умовах починаєш цінувати кожну мить. У мене є сьогодні, та я не знаю що буде завтра. Починаєш цінувати кожен момент та подію, що з тобою трапляються.
– Які слова ви би сказали тим людям, які підтримують путінський режим?
– Раніше я цікавилася політикою, я дивилася новини та читала газети. Мені було дуже цікаво дізнаватися щось нове з цієї сфери. Але , після всього пережитого , я перестала це робити. Як тільки ти бачиш літаки, які пролітають перед тобою, бачиш танки та БТР, бачиш смерті людей, бачиш біль, страждання, плач та горе, тобі не хочеться згадувати про це потім. Так, іноді мене цікавить, яка ситуація наразі в країні та на фронті, але я не хочу поглинатися занадто глибоко в це знову.
Саме тому я хотіла сказати, що не збираюся нічого говорити та когось переконувати. Поки ці люди не побачать все на власні очі, поки вони не відчують все «на власній шкурі», вони нічого не зрозуміють.
– Дякую Вам за інтерв’ю, з вами було дуже цікаво спілкуватись. До побачення!
Володимир Антонов
Студія «Діє-Слово»
жовтень 2022
