Бородянка. Фото: SERGEI SUPINSKY/AFP via Getty Images
Бородянка – селище міського типу, яке майже зрівняли з землею російські загарбники. Зараз над нею майорить жовто-блакитний стяг, але понад місяць воно перебувало під контролем окупантів. Ми поспілкувались з пані Іриною, жителькою Бородянки, яка протягом всього часу окупації перебувала там.
Я з сім’єю проживаю в Бородянці. Зранку 24 лютого мені зателефонували з робити і сказали не їхати, бо почалась війна. Я й уявити не могла, що таке може статись. Чула, але до останнього думала, що це якісь фейки. А коли вже почалась стрілянина – стало зрозуміло, що, справді, війна…
Через нас йшли колони на Макарів. Ми весь час перебували в окупації – то в погреб, то з погребу, то в будинок, то з будинку. Страх божевільний. До матері в квартиру окупанти проводили мене під дулом автоматів, але не чіпали, казали, що все буде добре. В дворі будинку, де проживає моя мати, вони розмістили свій блокпост. Коли я ходила до неї, в мене дивились паспорт, запитували про членів сім’ї, в якій квартирі живеш. Окупанти приходили до нас в двір по воду – набирали в криниці. Перевіряли сараї, квартири. Вони були зовсім молодими, років десь від 18 до 21, проживали в покинутих будинках. Напевно, мінялись, адже на 3 дні заходили одні, а потім інші. Може кудись виїжджали, чи були десь по блокпостах.
Спочатку було все. Але, починаючи десь з 8 березня, зникли зв'язок, електроенергія, вода. Харчувались тим, що було в домі – консервація, картопля, закрутки. Хліба не було, тому пекли налисники, млинці, з того що було.
Ми евакуюватись не могли, адже були в оточенні. Не могли навіть дістатись до церкви в центрі чи до Дружні, звідки мались йти автобуси, адже там де ми перебували – все було окільцьоване окупантами. Тому ми нікуди не виїжджали. По тим, хто виходив подивитись, як рухаються їхні колони – стріляли. Також дуже пошкодили трасу.
Через деякий час після звільнення Київщини до нас почали підвозити гуманітарну допомогу. В центрі вона з’явилась раніше, в кого з наших сусідів машина була, той своїм ходом їздив. Але ми на околиці Бородянки, тому процес затягнувся. Папір туалетний давали, крупу якусь, вермішель тощо.
Коли окупанти виїжджали, вони пустили автоматну чергу, перестраховувались, напевно. З собою побиту техніку потягли, яка ще була в стані їхати. Дякувати Богу, серед моїх знайомих всі цілі.
Аліна Шененко
квітень 2022 р.
В рамках проєкту «Як розпочалась війна».
Проєкт проведено Сіоністською федерацією України (СФУ) в партнерстві зі Студією «Діє-Слово» та Таврійським національним університетом ім. В. І Вернадського, ІФЖ.
