Війна здійснює негативний вплив на кожного. Але що робити найменшим, найбільш вразливим і беззахисним – дітям?
Білоусова Людмила, практичний психолог в проекті «Коло Надії», розповіла кореспондентці Студії "Діє-Слово", як правильно розмовляти з дитиною про війну.
– Чим Ви займались у звичайному житті, до війни?
Ще раніше, в кінці 90-х я працювала в наркологічному диспанцері, працювала із залежними та співзалежними. Потім у мене був досвід роботи в школі. Десять років свого життя я разом з родиною прожила в Королівстві Тайланду, в Бангкоці, і там я продовжувала свою приватну практику, працювала в кризовій психології, а також у волонтерських проектах, по допомозі українцям, ув’язненим в Тайланді та їх родинам. Весь цей робочий час я боялась працювати з втратою, з горем, зі смертю, і не працювала з цією темою. Але коли власні постійні клієнти приходять з таким запитом, ти починаєш задумуватись над цим. Я вирішила дослідити цю тему, тому пішла на навчання по норвезькій восьмикроковій системі, вивчила цю тему і вже років 4-5 працюю саме з темою втрати. І, власне, методист цього проекту, яка перекладала, адаптувала цей норвезький проект по роботі з втратою в українські реалії, саме вона працює методистом в проекті «Коло Надії», вона мене запросила працювати в нашому проекті.
– В чому особливість проекту «Коло Надії»?
– «Коло Надії» – це проект, який націлений на допомогу одній з найважчих категорій, які постраждали від війни – людям з втратами. Це матері, в яких загинули дочки чи сини, або жінки, які втратили на війні своїх чоловіків. Тобто це матері, дружини наших героїв та їх діти.
– Які відмінності в роботі з дітьми та дорослими?
– Відмінності перш за все вікові. Адже ті методи, які ми використовуємо з дорослими, ми не використовуємо з дітьми. Наприклад, з дорослими ми можемо використовувати такі методи, як глибинна робота з думками, рефлексія, самоаналіз. Але в роботі з дітьми вони не будуть настільки ж ефективними, оскільки повідним видом діяльності дітей є гра, спілкування. Тому ми будемо у своїй роботі використовувати ігрові методи. Окрім того, дорослі – це цілісна система, ти можеш працювати просто з одним дорослим. Дитина ж є складовою системи «дорослий-дитина», тому ми працюємо з дитиною і взаємодіємо також з дорослим, який пов'язаний із дитиною. Це вже робота у структурі «дорослий-дитина-психолог».
– Як краще розповідати про війну дітям, не травмуючи їх при цьому?
Хочеться просто відповісти на це непросте запитання. Я думаю, що варто відповідати чесно, з любов’ю, вірою та надією. Коли ви розумієте, що приходить час проговорити важкі питання, насправді, будь-якого плану, важливо не уникати цієї розмови, не катастрофізувати, не казати: «Все так складно, я не можу на цю тему говорити». Також не слід випалювати дитині все одразу. Бажано дочекатися, поки дитина прийде і щось запитає. І тоді вже відповідати конкретно на її питання, але не применшувати і не прибільшувати. Потрібно відповісти чесно, з урахуванням вікових особливостей. Також ми кажемо це з любов’ю, адже в таких ситуаціях дуже важлива підтримка близьких. Тому дорослим варто налаштуватись на розмову, внутрішньо стабілізуватись і тоді вже проговорювати складне питання. Цю любов також важливо проявити на тілесному рівні. Тобто, якщо це маленька дитина – посадити на ручки, якщо доросла дитина – пригорнути, обійняти, і вже в такому теплому просторі повідомляти якусь тяжку новину. Дитині варто розповісти, що наші воєнні відважно захищають нас на кордонах, що волонтери та медики згуртовано допомагають нашим воїнам, що кожен з нас вносить посильний вклад в перемогу. Також можна дитину залучити до цього. І що стосується пункту про надію, то дуже важливо пробудувати місточок в майбутнє. Наприклад, в запитати: «Коли війна закінчиться, щоб ти хотів купити?». Або поцікавитись: «Як ми будемо святкувати з тобою перемогу? Кого ми запросимо і що ми з тобою приготуємо?» Тобто слід проговорювати, що зараз важко, але буде час потім, і він буде більш радісним. Для дитини дуже важливо проговорювати це, будувати плани. Це я спробувала виділити основні, на мою думку, чотири принципи, за якими найпростіше сказати дитині про воєнні чи будь-які інші складнощі.
– Що може слугувати сигналом, що дитині слід попрацювати з психологом?
Це хороше питання, адже у наших дітей, насправді, немає ніякої стрічки на лобі, на якій би було написано «Потрібен психолог». Але якщо слідкувати за своїми дітьми, то всі сигнали можна побачити. До прикладу, у мене троє дітей і коли вони були маленькі, мені дуже допоміг доктор Комаровський, який розказав, що якщо ваша дитина добре їсть, спить і активно грається, то вона здорова. Саме так, якщо ми будемо спостерігати за трьома сферами дитячого життя, тобто за емоційною, поведінковою та сферою соціальної активності, то ми можемо побачити певні зміни. Що стосується емоцій, потрібно слідкувати за їхньою стабільністю у вашої дитини, чи не відбувається якихось різких змін. Наприклад, ваша дитина п’ять разів на тиждень буває весела, а двічі на тиждень вона може за чимось сумувати. Якщо ж стається навпаки – така зміна може про щось сигналізувати. Або якщо ви завжди ладнали, а останнім часом почали помічати агресивні прояви в поведінці дитини, якщо щось кардинально змінилось – це також сигнал, що треба звертатись до психолога. Що стосується поведінкової сфери, перше, що спадає на думку – харчова поведінка, адже всі батьки пильно за цим спостерігають. Буває, що дитина перестає їсти, часто забуває про це в стресі, або ж навпаки, вона весь час щось їсть. І якщо батьки помічають зміни в харчовій поведінці, то бажано зрозуміти про що це і звернутись до психолога. Сюди ж можна віднести ситуацію, коли дитина часто говорить про страхи, боїться залишатись сама вдома, сама виходити на вулицю, або боїться сама спати в кімнаті і, взагалі, погано спить. Це говорить про те, що їй потрібна допомога. Сюди ж ми можемо віднести проблеми з навчанням. І, наостанок, соціальна активність. Якщо, зазвичай, ваша дитина вчиться онлайн, далі спілкується з друзями і декілька разів на тиждень ходить на гуртки, а потім раптово починає весь час кудись бігати і ви майже її не бачите вдома, варто мати телефон психолога, який буде вам в нагоді, якщо ці явища будуть тривати певний час. Особливо, якщо це зміни одразу в трьох цих сферах і вони триває певний проміжок часу – це сигнал, що дитина не може з цим впоратись і потрібно звернутись до фахівця.
– Розкажіть, як відбувається консультація.
– Зараз консультації можуть відбуватись онлайн та офлайн. Якщо перший варіант, то ми зустрічаємось в будь-якому зручному для нас месенджері, якщо офлайн, то зустріч відбувається в кабінеті психолога. Спочатку ми знайомимося, я розповідаю про себе, клієнт розповідає про себе, тобто ми встановлюємо зв'язок і в процесі з’ясовуємо, з якими скаргами прийшла людина, які завдання хоче вирішити. Ми визначаємо ціль і мету нашої роботи, узгоджуємо їх, і тоді я підбираю методи роботи, відповідно до клієнта, його особливостей і запитів.
–Чи допомагає Ваша професія у спілкуванні з власними дітьми?
– У мене троє дітей і вони всі різновікові. Старшій 20 років, вона вже не підліток, середньому 17 років, він типовий підліток, і меншому 9 років, він ще не підліток. І моя професія дуже допомагає в ході виховання дітей, тому що я розуміла кризу 3 років, кризу 7 і т. д. Я розуміла, яка їхня задача, що має відбуватись далі, допомагала дітям, щоб вони максимально ефективно і безболісно пройшли цей час. Ці знання дозволяють мені зберігати емоційний спокій і витримувати позитивний емоційний клімат в родині.
– Якими способами краще відволікти дитину від думок про війну?
– Я думаю, що тут діє те саме правило, що й в літаку. Спочатку одягни маску на себе, а потім на дитину. По-перше, спочатку батькам необхідно поспілкуватись про себе, стабілізувати свій емоційний стан і тоді вже спілкуватись з дитиною. По-друге, потрібно продуктивно проводити час разом, без телефона у ваших руках і в руках дитини. В дитині закладені механізми самозцілення. Під час довільної гри дитина часто програє якісь важливі, страшні ситуації, і батькам достатньо просто підтримувати її в грі, пропонувати якісь ігри, загалом, прлдуктивно проводити час. Цього може бути достатньо, щоб дитина була в адекватному стані, щоб знизити стресове навантаження.
Аліна Шененко
Студія "Діє-Слово"
жовтень 2022 р.
