Одна из последних фотографий Буковского, сделанная в прошлом году в больнице после операции на глазах.
Перед ним на столе флажки, которые он сам изготовил находясь в больнице.
Ну, и, конечно, бутылка рома! (ФБ-страница И. Зисельса)
Відходять символи.
Не нам, учасникам І і ІІ Кримських форумів, писати офіційний некролог по Володимиру Буковському. На думку спливають інші слова, в душі бринить інша тужлива нота. Відійшов у вічність наш Друг, який не терпів фальші лакованого офіціозу. Тому й пом’янемо його сьогодні простою мовою серця.
Володимир Буковський увійшов у наше життя як борець, ім’я якого відразу стало символом правозахисного руху.
Організація мітингів протесту, створення громадських організацій, чотири ув’язнення, кілька запроторень у психушки і нарешті обмін його на чилійського комуністичного лідера Луїса Корвалана, про що у грудні 1976 року шумів увесь світ, – усе це лише короткий перелік його буремної дисидентської біографії.
Від представляв ту славну традицію російського дисидентства, в якій етичний стрижень панував над усіма іншими мотиваціями. Тому на цю традицію орієнтувалися всі інші національні дисидентські рухи, «спільним знаменником» яких і були пропаговані Володимиром цінності: свобода, гідність, громадянські, культурні та релігійні права кожної людини і кожного народу.
Володимир вирізнявся серед багатьох знаних нам російських дисидентів не лише енергію та завзятістю, послідовністю та безкомпромісністю, а й рідкісним відчуттям вселенської справедливості та співчуттям до великих і малих народів, які століттями перебували під імперським тиском Росії. Це він підтвердив, зокрема, своєю солідарністю з кримськотатарським народом, яку він серед іншого виявив, взявши участь у І Кримському форумі 2012 року у Сімферополі та у меморіальних заходах до 70-ліття депортації кримських татар 2014 року в Києві.
На відміну від багатьох інших російських дисидентів, які нам співчували, допомагали, але не могли зрозуміти та відчути прагнення народів до незалежності та суверенітету, Володимир Буковський просто жив ідеєю свободи інших. Йому осоружним було будь-яке насильство, тому він вірив не лише в демократизацію підкомуністичних народів, а й у невідворотність антиімперських процесів та становлення нових держав на уламках імперії.
Володимиру вдалося пережити совєтський лад, проти якого він рішуче виступав, на 30 років. Але, на жаль, він так і не дожив до тих часів, коли цей режим буде засуджений і коли Росія стане демократичною та неімперською країною. Для цього, напевно, потрібні будуть нові незламні борці, які стануть епіцентром російського національного катарсису і які, ми віримо, братимуть приклад із Володимира Буковського.
А прообраз цього катарсису можна розпізнати на одній з останніх його фотографій, де перед Володимиром на столі стоять, застромлені у пляшку, власноруч виготовлені український і кримськотатарський прапори.
Він не був ангелом, він умів ненавидіти, жив пристрастями та вчинками мужньої людини, яка вчиться на своїх помилках, але продовжує свою діяльність з усією енергією, яку отримав від Бога та своїх батьків. Як сказав у романі Михайла Булгакова «Майстер та Маргарита» Левій Матвій Воланду про Майстра: «Він не заслужив світла, він заслужив спокій».
Хай же упокоїться його душа, що пізнала стільки болю, проте й подарувала людям стільки добра!
Світла й вічна йому пам’ять!
Учасники І і ІІ Кримських форумів:
АЛЄКСЄЄВА Людмила (Росія, Москва), АРУТУНЯН Вардан (Вірменія, Єреван) , ГРИГОРЕНКО Андрій (США, Нью-Йорк), ДЖЕМІЛЄВ Мустафа (Україна, Бахчисарай), ЗІСЕЛЬС Йосип (Україна, Київ), КАЛАБУГІН Валерій (Естонія, Таллінн) , КОВАЛЕВ Сергій (Росія, Москва), ЛАВУТ Олександр (Росія, Москва), МАРИНОВИЧ Мирослав (Україна, Львів), ОВСІЄНКО Василь (Україна, Київ), ПОДРАБІНЕК Олександр (Росія, Москва), РЕДДАВЕЙ Петер (США, Вашингтон), СЕЙМУРАТОВА Айше (Україна, Сімферополь), СМИРНОВ Олексій (Росія, Москва), ХАЇРОВ Ізет (Україна, Сімферополь), ХЛЕБОВИЧ Петро (Польща, Краків), ШЕВЧЕНКО Олесь (Україна, Київ), ЯНКЕЛЕВИЧ Тетяна (США , Бостон).
