Про зміни у громадянському суспільстві, наслідки карантину для України та вміння підтримувати один одного розповів Йосиф Зісельс, дисидент, голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин України, виконавчий віцепрезидент Конгресу національних громад України.
Ведучі
Гостi
Василь Шандро: Ситуація, яка є у світі, стосується загалом всього людства. Із того, що ви бачите вже після тижня-двох перебування на самоізоляції — чи змінюються стосунки між нами?
Йосиф Зісельс: Якщо говорити про стосунки між націями, то я думаю, що про це ще рано судити. Ми ще не маємо достатньо досвіду для цього. Те, що змінюються стосунки між людьми взагалі — це майже аксіома. Будь-яке випробування, яке посилає нам Бог чи природа, мобілізує людей і проявляє в них їхні якості більшою мірою, ніж це було раніше. Ми можемо побачити навколо себе і дуже позитивні, і дуже негативні приклади. Вже можна прочитати в інтернеті, що є люди, які використовують цю кризу заради свого збагачення, а люди, які жертвують собою і допомагають один одному — проявляють найкращі людські якості. Так було завжди — нічого нового ця криза нам не принесла. Ми просто повинні прислухатись до самих себе, до свого сумління і поводитись гідно.
У скрутні часи людські якості тільки загострюються, поляризуються. Технології різні, але 100 років тому була дуже потужна епідемія у більшості країн світу, яка забрала 10 мільйонів життів — це іспанський грип. Це відбулось якраз після Першої світової війни — людство не встигло отямитись після цієї війни. Нічого нового ми не бачимо, просто треба розуміти, що прийшов час, який потребує від нас наших найкращих якостей.
Василь Шандро: Частина з нас схильна до пошуку простих відповідей на складні запитання — аж до пошуків всесвітньої масонської змови, таємного уряду.
Йосиф Зісельс: Так, все це було і раніше — і пошук простих рішень, і намагання звалити на когось провину. Технології нові, але вони не змінюють людину, її якості. Ми живемо тими самими пристрастями, незгодами, позитивними явищами, що і тисячу років тому, незважаючи на новітні технології.
Василь Шандро: Уже можна сказати, що змінюється ставлення до китайців або загалом до людей з Азії, які з різних причин перебували у Європі.
Йосиф Зісельс: Ви праві, але це також не вперше. Просте рішення — це передусім зневага до когось іншого, це ксенофобія. Найгірші якості якраз загострюються в такі складні часи, як пандемія. Ненавиділи багато разів — під час війн та епідемій. Звинувачували, що хтось отруює колодязі під час чуми і таке інше. Людство мало чому навчилось, ми несемо у майбутнє всі наші і позитивні, і негативні риси, які притаманні людині.
Василь Шандро: Чи є ця ситуація так само стресовою для сприйняття одне одного, на вашу думку? Пандемія певною мірою надає якусь зрівнялівку?
Йосиф Зісельс: На перший погляд так. Насправді пандемія не так уже і вирівнює всіх нас. Все-таки пандемія загрозливо впливає на людей похилого віку, ми бачимо приклади Європи і Китаю. Що стосується України — я думаю, у нас є певні налаштування й імунітет від складних ситуацій. Останні 30 років ми майже не мали щасливих часів, бо завжди складно. Було складно з різних причин — і тому, що у нас залишився радянський спадок, і те, що було 400 років колонії, і те, що державі немає ніякого діла до простих людей. Це викликає у людях їх найкращі якості по виживанню, спілкуванню, допомозі один одному в тяжкі часи. В Україні завжди так було. Оглядаючись назад, дивлюсь — коли в Україні було щасливе життя, як у європейських країнах останні 50 років? Такого у нас ніколи не було, ми завжди були кинуті напризволяще і не мали допомоги від держави.
Згадайте 90-ті роки, коли була велика криза — люди виживали родинами, виручали сильні родинні зв’язки. Вони вижили і випрацювали в собі такий імунітет проти складнощів цього світу. Зараз нове випробування і нам треба пройти через нього — набратися терпіння, самодисципліни, виконувати умови карантину. Ми повинні зробити все, щоб прожити це і зберегти своїх людей. Економіку потрібно буде потім відновлювати, але наперед треба думати про людей.
Такі серйозні випробування привчають нас до того, що треба буде довго чекати, поки ми зможемо повернутись до свого життя. Але нам нічого не залишається, як навчитися жити по-новому — в новому форматі життя. Менше спілкуватись безпосередньо, більше телефоном, за допомогою технічних засобів, працювати вдома. Я розумію, що не всі можуть це зробити, але потрібно шукати засоби для виживання в цій ситуації.
Василь Шандро: Багато людей згадують тяжкі часи з ностальгією. Чи справді такі негативні ситуації, відсутність базових речей єднають людей і висвітлюють у них найкраще?
Йосиф Зісельс: Ситуація складніша, ніж така проста формула. Люди мого віку згадують часи, коли вони були молоді. Такі часи завжди виглядають світлішими, теплішими, більш приємними. Коли ти молодий — для тебе все інакше. Коли ми вже у похилому віці — для тебе все важче і фізично, і морально, тому ми згадуємо з приємністю наші молоді роки.
Те, що тоді було важко, дуже важко всім, хто жив під радянською владою — це без сумніву. Були ті, хто продавався і використовував її у своїх особистих цілях, для своєї вигоди, але таких було менше. Стосовно нашої можливості об’єднуватись — ми виживали у тяжкі 90 ті роки не тому, що змогли об’єднатись як один народ. Цього у нас, на жаль, ще мало і досі, через 30 років.
Ми об’єднувались на рівні молекул — на рівні родин. Родина виживала, бо все ж таки це декілька людей, які допомагають один одному в скрутні часи. Це у нас дуже розвинено. Оскільки пройшло вже 30 років, з’явилось громадянське суспільство.
Громадянське суспільство — це зараз єдина сила, яка дбає про всіх. Громадські організації, волонтери мобілізуються для того, щоб допомагати всім різними шляхами — армії, хворим, медицині.
Громадянське суспільство можна порахувати як 5-7 мільйонів людей, об’єднаних працювати на Україну, на її майбутнє, на те, щоб допомогти в ці тяжкі часи.
Василь Шандро: Може це прозвучить парадоксально зараз, але питання єдності полягає в тому, аби ізолюватися один від одного?
Йосиф Зісельс: Ми можемо бути роз’єднаними, навіть коли нема хвороби, пандемії і жити тільки для себе. Таке суспільство також можливе. Можна бути об’єднаними навіть у скрутні часи. Можна бути пов’язаними один з одним через різні канали звязку, телефонувати своїм батькам, дідусям, бабусям, підтримувати їх морально. Це залежить від кожної людини, — що вона проявляє в такі тяжкі часи — приязнь, довіру чи обирає зосередитись тільки на своєму власному виживанні. Я впевнений, що народ переживе і цю біду, яка прийшла до нас.
Якщо ми будемо дбати один про одного, допомагати у виживанні, більше людей переживе ці часи. Я сподіваюсь, що наші люди знайдуть в собі такі можливості, такі якості, які допоможуть їм пережити ці важкі часи. Потрібно набратися терпіння, дотримуватимусь усіх правил карантину, самоізолюватися і довіряти один одному, наскільки це можливо.
Джерело: Громадське
