Україна то підстрибує на місці, то перевертається з боку на бік, але чіткого вектора руху, на відміну від попередніх п’яти років, я не бачу.
Є деяка інерція, але вона ні про що не говорить. Рух потрібно підтримувати. Я не бачу зусиль влади — ні з боку президента, ні з боку уряду, ні парламенту — підтримувати рух до Європи і НАТО, курс, ухвалений і внесений до Конституції України. Коли я не бачу того, про що чую, то відчуваю себе, як за часів соціалізму. Нам багато чого говорили, але нічого не робили, щоб всі були дійсно в гарному настрої.
Сьогодні депутати говорять про певний український центризм, який став результатом останніх пошуків ціннісної платформи, після метань різних депутатів від крайніх лівих до крайніх правих ідей. І вони кажуть це в умовах війни, коли основна колізія — захопить нас Росія у свої «обійми» або нам вдасться стати по-справжньому незалежною суверенною країною і рухатися в бік Європи і НАТО. Вони ніби абстрагуються від цієї очидевної, наявної парадигми і кажуть: «Ні, ми центристи». Що це означає, що ми не будемо рухатися ні туди і ні сюди? Вони ж цього не пояснюють! Або ж вони зрозуміли, що нікуди не рухаються і вирішили зафіксувати це такими ціннісними категоріями?
Але все-таки є дві очевидно виражені сили: одна сила — це проєвропейськи і проукраїнськи налаштовані люди, які хотіли б, щоб Україна рухалася на Захід, у цивілізацію. Це дуже непросто, і я вже чую: «А хто нас там чекає?» і так далі. Але мені все одно, чекає там хтось нас чи ні. Ми повинні для себе створити такі умови життя, таку систему цінностей, яка відповідала б нашим уявленням про європейське життя. А інша сила — на щастя, менша, ніж перша — це сила, яка прагне до повернення в Радянський Союз у новому вигляді, в Російську імперію.
По рейтингахи влади б'є те, що слова не підкріплюються справою
Ми бачимо, як ці дві сили змагаються між собою, як поступово змінюється співвідношення сил на користь проукраїнських і прозахідних, повільно і непослідовно, але все-таки змінюється. І тут нам оголошують, що більшість у парламенті називає себе центристами. Природно, тепер вони отримують критику з двох сторін — з правого боку від Європейської солідарності, Голосу і частково від Батьківщини, і отримують критику зліва — від Опозиційної платформи — За життя, проросійської партії. Це дійсно заганяє їх у глухий кут, який немислимий під час відкритої війни, що тягнеться вже 6 років.
Ну, а по рейтингах влади б'є те, що слова не підкріплюються справою. Адже вся та передвиборча і поствиборча риторика має рано чи пізно перейти у вчинки. І поступово це починає доходити до всіх. Взагалі-то в світі прийнято хоча б частково виконувати свої обіцянки. Адже хоч яким би дивним був президент США Дональд Трамп, але він виконував свої обіцянки. Тому його і сьогодні підтримують понад 40% американців. Тобто ти можеш виглядати яким завгодно диваком, але виконуй свої обіцянки — і тебе продовжуватимуть підтримувати. Отже, важлива не форма, в якій ти це робиш, а важливий зміст, що ти виконуєш дані тобою обіцянки. Мене дивують соціологічні опитування, згідно з якими люди півроку тому вважали, що Україна рухається правильно, а зараз вважають, що неправильно. Це повний абсурд. Вона півроку тому не рухалася і зараз не рухається, просто змінюється ставлення людей до влади. До речі, те ж саме було в попередні 5 років: ті, хто після Майдану дотримувалися курсу на Захід, чомусь писали, що їм не подобається, куди рухалася Україна, хоча вона рухалася туди, куди вони і хотіли.
