Повномасштабний напад Росії так чи інакше вплинув на життя кожної людини, що живе на території України. Наше суспільство є різноманітним, адже тут живуть представники та представниці різних етнічних, національних та релігійних спільнот, а також люди з різною сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю.
Такі групи традиційно вважаються вразливими, адже подекуди зазнають утисків, упередженого ставлення та дискримінації. Війна – не виняток. Вона особливим чином торкнулася майже кожного та кожної, хто належить до певних спільнот.
Про те, на які саме виклики натрапляють представники кримськотатарської, єврейської, ромської спільнот, а також внутрішньо переміщенні особи та ЛГБТ-спільнота, активісти обговорили під час брифінгу “Вразливі групи на тлі повномасштабної війни: як врахувати специфіку потреб?”
Евакуація та поселення людей з інвалідністю – окрема проблема у допомозі переселенцям
Благодійний фонд “Восток SOS” надає допомогу постраждалим від війни ще з 2014 року, проте зараз ця діяльність набула зовсім іншого масштабу. Нині люди вимушені евакуюватися не лише з Луганщини та Донеччини, а й з інших областей України – Харківщини, Херсонщини, Запоріжжя, Київщини тощо.
З огляду на це Анастасія Горпінченко, комунікаційна менеджерка “Восток-SOS” наголошує, що підходити до розв’язання проблем внутрішніх переселенців треба комплексно.
“ВПО потребують комплексної допомоги. Їх потрібно десь розміщувати, надавати житло, гуманітарну допомогу, юридичну та психологічну підтримку. Крім того, їх треба інтегрувати у нові громади”, – розповіла Горпінченко.
За її словами, житло – це найважливіше та найочевидніше питання, але розглядати його варто у довгостроковій перспективі. Після перемоги та деокупації територій деяким переселенцям не буде куди повертатися, тому що їхні будинки зруйновані. Держава має вже працювати над вирішенням цієї проблеми – будувати більшу кількість модульних поселень, розконсервовувати той житловий фонд, який зараз не працює. Йдеться, наприклад, про корпуси лікарень чи університетів, дитячі табори відпочинку, санаторії тощо.
“Зараз ВПО здебільшого живуть у родичів чи у компактних поселеннях – школах чи дитячих садочках. У серпні їх, ймовірно, переселятимуть до гуртожитків. Проте, як ми знаємо з 2014 року, питання переселення з одного місця на інше зазвичай супроводжується низкою проблем. Нове житло для переселенців має бути продуманим, починаючи від вигідного розташування – поруч з лікарнею, центром надання адміністративних послуг, інфраструктурою”, – пояснила комунікаційниця.
Крім того, “Восток SOS” займається евакуацією та розміщенням маломобільних осіб. Волонтери евакуювали з місць бойових дій вже понад 1000 людей з інвалідністю та людей похилого віку. Окреме питання – їхнє поселення. Як зазначає Анастасія, розміщувати цих людей у місцях компактного поселення ВПО не можна, адже вони потребують догляду та лікування. Розв’язати це питання на загальному рівні не вдалося, тому що місць у спеціальних закладах не знайшлося. Проте після того, як волонтери в індивідуальному порядку домовилися про поселення, то маломобільних переселенців прихистили територіальні центри та геріатричні пансіонати (будинки для людей похилого віку).
Ще один із важливих аспектів роботи з ВПО – це їхня інтеграція у нові громади. Як пояснює Анастасія, це питання слід розглядати з двох аспектів. Переселенці мають зрозуміти, як все працює у новій громаді, побачити специфіку роботи. Їм потрібно познайомитися з активною частиною громади, щоб інтегруватися та долучитися до всіх процесів, які відбуваються у населеному пункті.
З іншого боку це робота з членами тих громад, які приймають ВПО. Подекуди вони можуть проявляти вороже ставлення, тому що питання фінансового забезпечення та роздачі гуманітарної допомоги повністю поклали на плечі територіальних громад. Для того, щоб поодинокі випадки упередженого ставлення до переселенців не переросли в систему, волонтери та влада мають взаємодіяти.
На новоокупованих Росією територіях викрали 74 представників корінних народів
Меджліс кримськотатарського народу з 2014 року займається моніторингом та документуванням усіх порушень прав людини, які російські окупанти вчиняють на території тимчасово окупованого Криму. За даними організації, з початку моніторингу у Криму 247 людей переслідують за кримінальними справами як політичних в’язнів. З них 177 – це представники кримськотатарського народу. Нині у місцях несвободи знаходяться 133 політв’язні, 90 – у колонії, а інші 43 – у СІЗО. Серед ув’язнених – 120 представників кримськотатарського народу.
“Під час проведення так званої “денацифікації” українці демонструють, що наша держава об’єднує різні етнічні групи. Тож геноцид, який Росія вчиняє проти українців, поширюється і на кримських татар, євреїв, ромів тощо”, – наголосив Ескендер Барієв, член Меджлісу кримськотатарського народу, голова Кримськотатарського ресурсного центру.
Враховуючи той факт, що з 24 лютого кількість тимчасово окупованих територій збільшилася, то і корінні народи Запорізької та Херсонської областей зазнали переслідувань. За даними Меджлісу кримськотатарського народу, за час окупації населених пунктів цих областей відбулося 197 викрадень, у 74 випадках викрадали саме представників та представниць корінних народів. Це не повні дані, адже, поки території тимчасово знаходяться під контролем РФ, дізнатися про всі вчинені злочини неможливо. Проте наразі відомо, що деяких викрадених вдалося повернути, інших – досі утримують у підвалах або Сімферопольських СІЗО. Є й ті люди, про долю яких наразі нічого не відомо.
“Напередодні Дня кримськотатарського прапора – 20, 21 та 22 червня – у Генічеському районі військові РФ проводили зачистки. У цей час вони незаконно затримали чи викрали близько 50 людей, більшість з яких – кримські татари. Нам відомо про випадки катувань у підвалах, але зараз вони створили так званий “табір перевиховання” – змушують говорити, що Путін – президент світу та казати образливі речі про президента України”, – розповів Барієв.
За його словами, на окупованих територіях відбуваються системні переслідування, а активістів та активісток арештовують за те, що вони мали якесь відношення до Кримської блокади у 2014–2015 роках або входили до національного батальйону “Аскер”, який окупаційний суд визнав терористичною організацією. Загалом за це заарештували 14 людей.
“Представники корінних народів змушені виїжджати через переслідування. За допомогою кримськотатарських діаспор ми створили можливість влаштування жінок та дітей за кордоном. В умовах вимушеного переселення важливо допомогти захистити та зберегти свою ідентичність, бо кожен народ несе ті цінності, які прийшли з попередніх поколінь. Тому корінні народи треба берегти як цінність нашої держави”, – підсумував Ескандер.
Водночас він наголосив на тому, що представники та представниці етнічних спільнот сьогодні боронять нашу країну на фронті. У цей же час суд корінних народів збирає та документує злочини РФ щодо кримських татар та інших національних спільнот.
Самоорганізація у кризові моменти є спільною рисою для єврейських спільнот
Є певні риси, притаманні етнорелігійним спільнотам, які особливо помітні у кризових ситуаціях, зокрема і під час війни. Однією з таких рис єврейської громади є її середній вік. Медіанний вік українських євреїв, як зазначає Йосиф Зісельс, президент Асоціації єврейських громадських організацій та общин України, доволі високий – близько 60 років. Це означає, що велика частина цієї спільноти – це люди похилого віку, які потребують певних умов для того, щоб евакуюватися та врятуватися від війни.
“Після повномасштабного вторгнення перші наші активності були направлені саме на евакуацію єврейського населення старшого віку. Але потім ми зрозуміли, що так робити не можна – евакуювати одних і залишати інших. Тож доволі швидко це перейшло у загальну евакуацію. У сільській місцевості більш консервативне населення, тому там охочих евакуюватися шукали в соцмережах та відправляли за ними автомобілі”, – розповів Зісельс.
Він також наголосив, що єврейська спільнота у кризові моменти дуже швидко самоорганізовується, це є спільною рисою колективної ідентичності євреїв. Тож з 24 лютого виникло багато інфраструктурних елементів, груп та центрів, які намагаються вирішити різні проблеми єврейської громади.
Так, у березні Асоціація єврейських ГО та общин України організувала мережу пунктів, де транзитно або на довгий термін приймали евакуйовані родини. Орендувати бази для цього допомогли міжнародні органи.
“Тоді у нас виникла ідея проєкту психологічної підтримки та стабілізації сімей, які особливо постраждали внаслідок воєнних дій. Сьогодні ми вже організовуємо третю зміну такої допомоги. Це не обов’язкова, але бажана складова нашого проєкту. Для цього ми запрошуємо 50 жінок і дітей у Карпати, де з ними працюють психологи. Після завершення проєкту консультації можуть продовжуватися дистанційно”, – пояснив Зісельс.
Нині проєкт розширюватиметься, і працюватиме у Чернівецькій, Франківській, Львівській та Закарпатській областях.
За спільними підрахунками єврейських громадських організацій, зі східних та центральних регіонів виїхали близько трьохсот тисяч євреїв. Половина з них виїхала за кордон – до країн ЄС чи Ізраїлю, адже вони мають право на репатріацію – повернення на батьківщину з оновленням прав. Інша частина – перемістилася до західних регіонів. Там вони беруть участь у гуманітарних проєктах, ходять у синагоги та віддають дітей у єврейські школи.
Асоціація фінансово допомагає також і тим, хто з певних причин залишився на окупованій території. А тим українським євреям, які опинилися в Росії, допомагають виїхати до Грузії, Балтійських країн або повернутися в Україну.
Усі пам’ятають історію, як роми взяли під контроль російський танк
Ромська спільнота відчуває себе повноправною частиною громадянського суспільства, тому, так само як і інші, докладає максимум зусиль для перемоги України. За оцінками ромських організацій, близько 100 тисяч ромів покинули свої домівки, і половина з них виїхала до країн Європейського Союзу. Тенденція на повернення є, але точні цифри досі не відомі.
“Усі пам’ятають історію про те, як роми вдало взяли під контроль російський танк. Це історія про спротив! Насправді ми не очікували, що серед ромів буде стільки добровольців, які без вагань підуть захищати нашу країну”, – розповів Юліан Кондур, проєктний координатор Ромського жіночого фонду “Чіріклі”.
За оцінками ромських організацій, близько 100 тисяч ромів покинули свої домівки, і половина з них виїхала до країн Європейського Союзу. Тенденція на повернення є, але точні цифри досі не відомі.
При цьому Юліан Кондур зауважив, що існує певний стереотип про об’єднаність ромів. Традиційно вважається, що на якій би території не знаходилися роми, вони спілкуватимуться між собою. Проте, як з’ясувалося, цей стереотип не підтвердився. Ромська спільнота України майже повністю припинила зв’язок з ромами Росії через свою громадянську позицію. Є окремі випадки, коли роми-росіяни підтримують Україну, але таких – меншість.
Водночас, за словами правозахисника, частина внутрішньо переміщених ромів натрапила на упереджене ставлення – їм не хочуть надавати житло через велику кількість дітей. Відтак ромським діячам доводиться самостійно шукати житло для кожної окремої родини.
“Ще один важливий момент: подекуди ромське питання російські пропагандисти використовували проти України. Це стосується окремого випадку, коли одна з організацій, яка має історію переслідування ромів, побила ромських дівчат за крадіжку у Львові. Ми одразу відреагували: зібрали інформацію та передали її до правоохоронних органів”, – зазначив Кондур.
Він наголосив, що занесення ромів до планів відбудови та відновлення регіонів, які постраждали внаслідок бойових дій, є важливим кроком для подолання дискримінації та упередженого ставлення. Також необхідною є реалізація Ромської стратегії та створення Міжвідомчої групи. Це важливо для того, щоб роми наразі могли отримувати житло та гуманітарну підтримку.
Правозахисник нагадав, що до повномасштабної війни майже 30 тисяч ромів не мали особистих документів або потребували процедури встановлення батьківства. Сьогодні це питання є ще більш актуальним, адже від цього залежить доступ до гуманітарної допомоги, соціальних послуг, можливість перетину кордону та загалом безпека.
Навіть серед патріотів є люди, які сприймають українську ЛГБТ-спільноту як ворогів та загрозу
У часи війни ще більше зростає значення суспільної національної солідарності. Як зазначає експерт Центру “Наш світ” Андрій Кравчук, українські ЛГБТ-люди добре розуміють, чим для них загрожує ця війна: у випадку російської окупації вони не зможуть існувати ні як українці, ні як ЛГБТ-спільнота.
“Ще гірше, що навіть серед патріотів є люди, які сприймають українську ЛГБТ-спільноту як ворогів та загрозу. На офіс нашої організації, де живуть дві гей-пари біженців зі Сходу України, було скоєно напад силами, ймовірно, ТрО. Принаймні вони так представилися, коли вибивали двері офісу. Вони пограбували нас, звинувачуючи, що ми подаємо якісь неправильні сигнали світові”, – розповів Кравчук.
Також він додав, що зараз поширеними є випадки, коли тероборона або поліція при перевірці документів чи телефонів помічає, що людина належить до ЛГБТ-спільноти. Після цього її починають цькувати, бити та поводитися з нею не по-людськи. Правозахисник радить керівництву Національної поліції України звернути увагу на ці випадки і провести роз’яснювальну роботу зі своїми підлеглими.
“Наш правозахисний центр займається моніторингом порушень прав ЛГБТ-людей. За чотири місяці повномасштабної війни ми зафіксували 48 таких випадків, з них 29 ми кваліфікуємо як злочини ненависті. У 13 випадках порушення прав ЛГБТ+ були з боку правоохоронців”, – додав він.
Благодійні громадські організації організували декілька шелтерів у центральних та західних регіонах України для представників та представниць ЛГБТ-спільноти, а також їхніх родин. Вони також надають фінансову підтримку переселенцям та допомагають армії.
“ЛГБТ-люди також служать у лавах ЗСУ, нас теж призивають та мобілізують. Гомосексуальність не є перешкодою для служби в армії. Проте якщо до повномасштабного вторгнення траплялися випадки гомофобного ставлення в українській армії, то зараз ця проблема практично зникла. Бойове братерство та командування зважає на такі загрози”, – пояснив Кравчук.
Андрія Кравчука також призивали до війська, тому він був змушений оформити заповіт на свого партнера, з яким живе разом понад 20 років. Юридично вони не є один одному родичами, тому навіть за наявності заповіту під час отримання спадщини чоловік Андрія повинен буде сплатити державі 5%.
“Сподіваюся, влада знайде у собі політичну волю та можливості ухвалити закон про реєстровані партнерства ідентичний до шлюбу. Як показала історія зі Стамбульською конвенцією, якщо уряд вважає за потрібне, то він знаходить можливості переконати депутатів ухвалити певні закони”, – підсумував Андрій.
Він також висловив сподівання, що влада зможе подолати спротив українських церков, які є непримиренними ворогами ЛГБТ-спільноти, і внесе зміни до Кримінального кодексу України про криміналізацію злочинів на ґрунті ненависті.
Насамкінець модератор заходу та експерт Центру громадянських свобод В’ячеслав Ліхачов зазначив, що попри всю парадоксальність, війна надає можливості для стрибка у розвитку суспільства та наближає перспективу деокупації тих територій, які підконтрольні Росії вже 8 років. Так само соціальна згуртованість українського суспільства з усім різноманіттям та багатошаровістю сприятиме зміцненню нації та відновленню держави.
Яна Радченко
