Стаття Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) про діяльність "Джерел толерантності"

Пропонуємо до уваги статтю Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) про діяльність "Джерел толерантності" в рамках проєкту "30 років спільнодії. 30 років спільнотворення".

Більше про проєкт можна почитати за посиланням: https://spilno.dess.gov.ua/

Дякуємо за співпрацю та увагу до нашого табору!

Нижче подаємо матеріал зі статті-інтерв'ю ДЕСС про "Джерела толерантості", яке давала Тетяна Мураткіна, виконавча директорка КНГУ.

safe_image.png

30 років спільнодії, 30 років спільнотворення

spilno.dess.gov.ua 

image7.jpg

З 2002 року Конгрес національних громад України опікуються дитячим освітнім табором «Джерела толерантності», учасники якого можуть розкрити для себе культурне розмаїття в спілкуванні зі своїми однолітками, що представляють різні етноспільноти. Соціальна програма табору дозволяє дітям військовослужбовців, ветеранів АТО/ООС або тим, у кого хтось із батьків загинув на війні, долучитися до табору безкоштовно. Згідно зі своїм задумом, «Джерела толерантності» допомагають дітям на практиці зрозуміти, чому толерантність й міжнаціональна злагода — це не просто абстрактні слова. Те, чого, на жаль, не завжди можливо навчити в межах формальної освіти, може стати для дітей дуже цікавим через освіту неформальну. 
КНГУ — це всеукраїнська спілка громадських організацій,  яка має на меті зміцнення зв’язків між етнічними спільнотами та формування спільного національно-культурного простору України. Одним із пріоритетів організації – робота з підлітками.

Про добрі справи розповідає Тетяна Мураткіна, виконавча директорка КНГУ, керівниця освітніх таборів, викладачка.

photo_2021-08-19_09-43-191-min.jpeg

Історія виникнення

Конгрес національних громад України (КНГУ) — це спілка приблизно дванадцятьох громадських організацій, яка існує з 2002 року. Очолюють Конгрес два співпрезиденти — Станіслав Костецький — голова Спілки поляків України і Георгій Мозер — голова Союзу німців України. Виконавчий віцепрезидент — голова Асоціації єврейських організацій і громад України Йосиф Зісельс. Виконавчий директор — Мураткіна Тетяна 

Напрями діяльності КНГУ

КНГУ має низку пріоритетних завдань: 1) формування демократичного громадянського суспільства, 2) сприяння процесу інтеграції різних етнічних спільнот у політичний дискурс та культурний простір України, 3) відродження та розвиток традицій різних етносів, які проживають на території України.

З цих завдань виходять відповідні напрями діяльності:

1) неформальна освіта для дітей, підлітків та молоді;

2) моніторинг проявів расизму та ксенофобії в Україні. Кожного року ми подаємо звіти в різні інституції;

3) інформаційно-аналітичний напрям. Йосиф Зісельс та я є членами різних дорадчих органів при Міністерстві освіти та науки, а також при Міністерстві культури та інформаційної політики. Ми беремо участь у круглих столах та дискусіях, долучаємось до роботи над проєктами різних законів: про національні меншини, мови національних меншин. Також ми брали участь у розробці Закону «Про повну загальну середню освіту». Ми зустрічаємось із різними парасольковими організаціями та випрацьовуємо спільні стратегії публічної політики, які потім радимо міністерствам;

4) КНГУ вже кілька років готує альтернативний звіт щодо дотримання прав дитини в Україні;

5) видавнича діяльність. Хоч із початком пандемії цей напрям роботи був призупинений, але я маю надію, що скоро ми його відновимо. У нас видавалася газета «Форум націй». Зараз же ми почали публікувати всі новини з газети на сайті. Може здатися, що у світі глобальної діджиталізації газети є якимось архаїзмом, але насправді це дуже важливо. «Форум націй» — це одна з найперших газет, яка висвітлювала життя етнічних спільнот України.

image2.jpg

Український день у таборі «Джерела толерантності-2019», м. Славське

Історія освітнього табору «Джерела толерантності»

В Україні зараз є дуже багато освітніх таборів, і це не може не тішити. Але «Джерела толерантності» — це унікальний проєкт. Власне кажучи, це майданчик для спілкування між дітьми з різних етнічних спільнот. За короткий період у 12–14 днів вони мають змогу познайомитись одне з одним та навіть стати друзями. Головна ідея табору — це налагодження міжкультурного діалогу та формування в нового покоління навичок критичного мислення.

Історія проєкту починається у 2002 році. У найперших таборах були присутні всі вікові групи одночасно. Табір проходив у різних локаціях по всій Україні. Діти з різних етнічних спільнот знайомилися, розповідали одне одному про свої цінності, історію та культуру. Отже, ставали ближчими.

Мислення дітей дуже часто містить багато стереотипів. На це впливає виховання батьків, шкільне оточення тощо. Таких чинників дуже багато. І дорослішаючи, діти самі вже не бачать, як їхнє мислення не дозволяє їм сприймати когось як рівного собі. Мова, традиції, пісні, танці різних етнічних спільнот, про які можна дізнатися, покликані розширити світогляд дитини.

image7.jpg

Діти у таборі «Джерела толерантності», м. Славське

Зараз «Джерела толерантності» дещо відрізняються від початкового задуму. Тепер у нас є дві зміни: молодша (8–12 років) та старша (13–16 років). З кожною з цих вікових груп працюють по-різному. Молодші діти частіше потребують ігрових форматів. Старші ж діти вже працюють зі складними категоріями та поняттями: толерантність, расизм, порозуміння. Але що старша, що молодша зміна мають одне принципове завдання — навчити дітей бачити спільне. Усі етнічні спільноти незалежно в їхньої мови, традицій та релігії насамперед є людьми, яких потрібно поважати.

Дуже важливо, щоби діти позбувалися негативних стереотипів та вчилися бачити багатство світу культури. Для того щоби це реалізувати, ми використовуємо методику «глибокого занурення». Кожного дня діти можуть заглибитися в ту чи іншу культуру. Кожен день присвячено культурі певної етнічної спільноти. Усього в нашому таборі їх представлено приблизно 12–14. Це діти з усіх куточків України. Хтось із них, коли приїздить до нас уперше, з подивом дізнається, що зовсім нічого не знає про литовців, кримських татар, угорців, румун, які живуть із ними в одній країні. Можна сказати, що в таборі ми їм створюємо мінімодель України. Діти усвідомлюють, що ми всі дуже різні, але, в першу чергу, всі ми є громадянами України. Ти можеш бути християнином, іудеєм, мусульманином і можеш бути дотичним до створення української політичної нації.

Чи обов’язково проводити табір, щоби навчити толерантності та повазі? Можливо, достатньо шкільного факультативу?

А чому ж не можна? Я знаю дуже багато випадків, коли в школі говорять про етнічні спільноти, які живуть поряд із нами. Але як це відбувається? Уявімо собі клас у звичайній київській школі. Зазвичай у ньому приблизно 90 відсотків українців. Це добре, якщо вчитель розкаже, що серед нас живуть грузини, азербайджанці, кримські татари та інші етнічні спільноти. Але коли діти живуть поруч деякий час, то бачать, що всі вони в чомусь однакові, а в чомусь різні. Вони вчаться бачити, що нас об’єднує, і насолоджуватися тим, що нас різнить.

Щоби діти все це усвідомили, потрібен трохи інший підхід. Для нас таким підходом є вже згадана мною методика «глибокого занурення». Якщо в нас, наприклад, день культури кримських татар, то навіть у їдальні ви знайдете їжу, яка є традиційною для цієї етнічної спільноти. На стінах кожного дня висить щось нове: картини, цитати тощо. Занурення відбувається й через музику, танці, історію. Діти одягають традиційні костюми. Ніхто зазвичай не носить їх щодня, але навіть орнаменти на одязі можуть показати якісь спільні мотиви.

Цікаво й те, що для самих дітей, які представляють якусь етнічну спільноту, табір є шансом глибше зануритись у власну культуру. Дуже часто вони мало знають про свою етнічну ідентичність.

Усе це, на жаль, складно організувати на шкільному факультативі. У нашому таборі працює дуже велика команда. Це й методист, і хореограф, і музикант. Іноді ми навіть залучали кухаря, який допомагав створювати меню. Працюючи з дітьми, команда дуже сильно на них впливає. Діти рівняються на когось із них, наслідують. Це неформальне спілкування іноді може дати набагато більше, ніж роки сидіння за шкільною партою.

Головні цінності табору «Джерела толерантності»

Як ви вже могли здогадатися, головною цінністю є толерантність. Хоча зараз в українському суспільстві точаться великі дискусії про те, як потрібно її визначати. Для мене толерантність — це про повагу до іншого. Вміння побачити в ньому людину, яка має права та свободи.

Крім цього, важливими цінностями є різноманітність, співпраця. Дуже важливою є відповідальність. Ми працюємо з дітьми й несемо повну відповідальність за те, що їм розповідаємо, які матеріали їм даємо.

Дуже важливо, щоби дітям ніхто нічого не нав’язував, — коли тобі не намагаються дати готову істину, а дають можливість самому визначити, що це, подискутувати, заперечити.

Як на мене, жити в однорідному сірому просторі не цікаво. Українців об’єднує наша спільна грандіозна історія, до якої доклалися всі етнічні спільноти. Знати про ці етнічні спільноти, поважати їхні традиції та підтримувати їх — це найбільша цінність «Джерел толерантності».

image1.jpg

Кримськотатарський день у таборі «Джерела толерантності-2019», м. Славське

Де Ви берете кошти на проведення табору?

Як громадська організація ми пишемо грантові заяви в різні посольства та фонди. Це дає змогу знаходити фінанси на проведення таборів та інших наших освітніх проєктів. Зазвичай це донорська допомога.

Що потрібно зробити дитині, щоби потрапити у ваш табір?

Це ні для кого не таємниця. Кожного року перед початком проєктів ми оголошуємо конкурс. Охочих потрапити в табір у нас завжди більше, ніж вільних місць. Якщо об’єднати дві зміни, то кожного літа ми можемо прийняти 230 учасниць та учасників.

Майбутнім учасникам потрібно буде спочатку написати мотиваційний лист. Кожного року обирається якась нова тема. Потім ми ці листи перевіряємо та обираємо найкращих конкурсантів. Ті, хто проходить конкурс, мають потім сплатити невеликий грошовий внесок (50% від загальної суми). Усе інше покриваємо ми: проживання, їжу, проїзд, екскурсії тощо.

У нас є своя соціальна програма. З початком російсько-української війни діти військовослужбовців, ветеранів АТО або ті діти, у кого, на жаль, хтось із батьків загинув на війні, можуть потрапити в наш табір безплатно. Це наша спільна відповідальність. Ми обов’язково маємо допомогти цим дітям.

image6.jpg

Литовський день у таборі «Джерела толерантності-2019», м. Славське

Як вплинула на роботу табору пандемія?

Пандемія вплинула на все людство. Якщо є хтось такий, кого б це не зачепило, то я хочу бачити цю людину. Встановлення карантину дуже сильно позначилося на діяльності КНГУ. Уже друге літо поспіль ми не проводимо табір «Джерела толерантності». Нам дуже багато пишуть і батьки, і діти, просять організувати табір. На жаль, зараз це неможливо. Проте ми знайшли вихід і тепер організовуємо літні та зимові онлайнові школи під назвою «Моє європейське місто».

Чи хотілося Вам колись побути учасницею табору, який Ви організовуєте?

Я думала про це багато разів. Кожен раз я розумію, як пощастило дітям, які до нас приїздять. Якби у свої 12 років мала можливість потрапити в табір «Джерела толерантності», то моє життя було б зовсім іншим. Я б знайшла відповіді на ті питання, які собі задавала, коли була підлітком. Уже тоді б знала про стереотипне мислення та давала б собі раду, коли бачила навколо негативні прояви стереотипів.

5-min.jpeg

Ромський день у таборі «Джерела толерантності-2019», м. Славське

Розкажіть про свій життєвий шлях. Хто Ви за освітою? Як почали свою діяльність у КНГУ та «Джерелах толерантності»?

Я закінчила філософський факультет КНУ ім. Тараса Шевченка, напрям «Політологія». Після університету була трохи розчарована своєю спеціалізацією. В аспірантуру я вступила вже на культурологію. Зараз я викладаю в КНУ ім. Тараса Шевченка, й мені це дуже подобається.

Історія з тим, як я потрапила в КНГУ, дуже цікава. Усе почалося у 2016 році. Якось я йшла після роботи додому, й мені зателефонували з невідомого номера. Я підняла слухавку, а там: «Доброго вечора. Це Йосиф Зісельс». Я, напевно, відчула те саме, що відчув би американець, якому подзвонив президент. Це було настільки неочікувано, що мені телефонує дуже відомий український дисидент. Потрібно було організувати освітній курс для тренерів, які потім мали працювати в освітніх проєктах КНГУ. І для виконання цього завдання хтось порадив пану Йосифу мене. Під час нашої розмови я думала, що погоджусь на все, що завгодно. Згодом я успішно пройшла кілька співбесід і почала готувати курс. Залучила викладачів із Києво-Могилянської академії та КНУ ім. Тараса Шевченка. Вдалося зробити щось дійсно унікальне. За три тижні слухачі наче пройшли чотирирічну програму в університеті. Так я і стала працювати в КНГУ.

Перший табір був для мене дуже стресовий. Я навіть думала, що після цього більше ніколи в житті не буду організовувати освітні табори. Але це було 5 років тому. Зараз я продовжую організовувати табори й дуже цьому рада.

image3.jpg

Гурток йоги в таборі «Джерела толерантності-2019», м. Славське

Як Ви справляєтесь зі стресовими ситуаціями, які виникають під час Вашої робити? Що можете порадити людям, які роблять щось хороше для інших, але стикаються з емоційним вигоранням?

Треба вчитися. Постійно. Ніколи не думай, що ти все знаєш. Коли я організовувала найперший табір, то думала, що це доволі легко. Та й що тут складного? Я викладач університету, постійно спілкуюсь із розумними студентами на складні теми. Але виявляється, що є дуже багато деталей та тонкощів, які потрібно розуміти. А для цього треба вчитися. Потрібно зібрати команду, якій ти будеш довіряти, розробити план до кожного дня в таборі. Мені здається, що ніколи не варто бути самовпевненим. Треба вміти визнавати свої помилки, вміти не тільки слухати людей, але й чути їх.

Якщо у вас емоційне вигорання, то потрібно брати перерву на переосмислення. Усвідомити, навіщо ти займаєшся певною діяльністю, визнати свої переваги й недоліки. Але найголовніше — це любити справу, яку робиш. Якщо ти не отримуєш від цього задоволення, то нічого не вийде. Можна постійно вчитися, працювати над собою, брати перерву, але це тобі не допоможе. Мені подобається те, що я роблю. Коли я бачу, що очі дітей горять і вони не хочуть повертатися після табору додому, то мені жодний стрес не страшний.

Про те, що найбільше за все надихає в роботі

Зміни в дітях. Щороку перед початком табору ми проводимо батьківські збори. Й ось вони приходять і кажуть: «Я не знаю, що Ви зробили, але Ви змінили мою дитину». Поки ніхто з батьків не просив нас повернути дитину такою, якою вона була до табору. Після табору діти можуть почати волонтери ти або займатися шкільним самоврядуванням. Іноді навіть роблять якийсь власний проєкт. Мене це дуже надихає.

Я розумію, що наші табори — це маленька краплинка у великому морі під назвою Україна. Але кожне море складається з краплинок. Я впевнена, що все, що ми робимо, — це дуже важливо. Ми виховуємо покоління дітей, для яких загальнолюдські цінності — це не просто слова.

image4.jpg

Екскурсія учасників «Джерела толерантності-2019» до Львова

Про команду тренерів, які працюють із дітьми в таборі. Хто вони?

Переважно це молодь та студенти. Вони є представниками різних етнічних спільнот. І вони вже зараз змінюють країну, в якій ми живемо. Багато хто з них закінчував європейські університети. Хтось із них активно залучений до студентського самоврядування. Це люди, які розуміють цінність волонтерства. Коли вони в таборі, то живуть ним 24 години на добу, у стані постійного драйву. Поки їхні однолітки їдуть на море або ще кудись, вони віддають 2 тижні свого життя дітям.

Не всі вони працюють у громадському секторі. Це люди, які можуть працювати програмістами, вчителями або на підприємстві. Але всі вони кожного року знаходять 2 тижні, щоби поїхати в табір.

Наша команда — це молода сила, яка їде в табір змінювати країну.

На яких цінностях має розвиватися Україна?

Я думаю, що, насамперед, на відповідальності та повазі одне до одного.

Відповідальність — це про те, що я маю бути свідомою в тому, що я роблю, й гарантувати якість того, що зробила.

Не менше тут важить і повага одне до одного. У нас в Україні є багато проблем, які ми намагаємось розв’язати роками та навіть десятиліттями. Але це не завжди нам вдається. Я думаю, що коли ми по-справжньому почнемо одне одного поважати, то просто не зможемо допустити неправильних вчинків з нашої сторони щодо когось іншого.

Не варто забувати і про цінність виховання. Ми маємо залишити після себе покоління людей, які будуть готові брати на себе відповідальність за своє життя, життя своєї громади, міста і країни.

Я думаю, що таке поєднання дає можливість говорити про поступ України. Якщо ми будемо спиратися на ці цінності, то якісні зміни прийдуть значно швидше, ніж це відбувається зараз.

image7.jpg

Діти у таборі «Джерела толерантності», м. Славське

Хто ми?

КНГУ є всеукраїнською спілкою громадських організацій, що об’єднуються на основі інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод, а також задля національного відродження та зміцнення зв’язків між етнічними спільнотами України, формування цілісного національно-культурного простору держави. 
КНГУ існує з 2002 року. Очолюють Конгрес два співпрезиденти — Станіслав Костецький — голова Спілки поляків України та Георгій Мозер — голова Союзу німців України. Виконавчий віцепрезидент — голова Асоціації єврейських організацій і громад України Йосиф Зісельс. Виконавчий директор — Мураткіна Тетяна

Чого ми прагнемо?

Основною метою КНГУ є згуртування організацій національних громад України на основі єдності інтересів для спільної реалізації та захисту законних національних, соціальних, культурних, творчих та інших спільних прав і свобод своїх учасників, національне відродження, підтримка гуманітарних засад і цінностей, зміцнення зв’язків між національними громадами України. 
КНГУ має завданнями сприяти: 
– розбудові громадянського суспільства; 
– процесу інтеграції національних громад в українське суспільство з метою створення правової держави та дотримання Всесвітньої декларації прав людини; 
– утвердженню в Україні національної толерантності; 
– утворенню розгалуженої мережі таборів та Клубів толерантності 
– відродженню та розвитку традицій етносів України; 
– створенню ефективної системи вивчення історії та культури етносів України; 
– створенню відповідних умов для забезпечення виховання молоді в національних традиціях (сприяння вільному і всебічному розвитку національних особливостей громадян України) 

Як до нас долучитися? 

Громадська організація, що має на меті вступити  до складу учасників КНГУ, подає заяву, до якої додаються: рішення керівного органу учасника про вступ до Конгресу; копія установчого документа та, у випадках, передбачених законодавством, документа про реєстрацію. Прийняття до складу Конгресу здійснюється на підставі рішення Президії, що затверджується З’їздом.

Як дізнатися про нас більше?

З інформацією та звітами про діяльність організації можна ознайомитися на сайті http://www.kngu.org/. Інформацію про окремі проєкти висвітлено на наших сторінках у соціальних мережах: 
Табір “Джерела толерантності/порозуміння”
Табір “Європейський табір”
Залишилися питання? Пишіть: knou@ukr.net