Олег Покальчук, соціальний психолог
Українсько-польські проблеми - як торф'яна пожежа, вона залягає глибоко, і навіть якщо якийсь час немає диму, це не означає, що вона припинилася.
Польська ідентичність, як і українська, формувалася низкою повстань, війн та революцій. Історію, як відомо, пишуть переможці. Але у даному випадку переможцем виявився Євросоюз, він же - Німеччина, якщо говорити про гроші. А Польща останні пару років роздирається дуже гострими політичними кризами, часом навіть серйознішими, ніж наші.
Причина проста - змінюється економічна структура ЄС, і ті, хто раніше сидів на єврогрошах, залишаються без них. Польська корупція порівняно невелика, тому і бійка за бюджети жорстока. Виборці починають нервувати. Потрібна зовнішня об'єднавча ідея.
Ну, не німців же їм згадувати і проклинати? Хоча потрібно сказати, що українську тему розкручують ті, хто орієнтований на виборців східної частини Польщі - і політики, і клерикали. І ця тенденція стійка, і вона прогресує.
Ігор Захаренко, генеральний директор турфірми Феєрія
Негарно так себе поводити, тим більше у складний для України час. Забувають поляки все дуже швидко. Нічому історія їх не навчила. А ми пам'ятаємо, що вони завжди нас зраджували. На жаль.
Нам потрібно думати про свої національні інтереси. Ставати сильними і могутніми, тоді не будуть сусіди так себе поводити.
Павло Гудимов, арт-менеджер, музикант, засновник галереї Я Дизайн
Взагалі, дуже важка ситуація. [Президент Польщі] Анджей Дуда, як я розумію, увійшов у досить активну фазу зауважень до України. І водночас ми зі своєї дзвіниці розуміємо, що нинішня політична модель Польщі є недосконалою. Але давайте проаналізуємо: а яку ж модель ми самі хочемо мати? Чи не може так виявитися, що і в нас та сама [політична] модель, що і в Польщі?
Тому потрібно сідати за стіл переговорів, розуміючи весь бекграунд Польщі та України, і вести нормальну зовнішню комунікативну політику. Тому що, будемо відверті, Польща не єдина країна у Європі, з якою у нас напружені відносини. А ми завжди це списуємо на Росію: мовляв, це вони нам усе псують. А може, це просто у нас є такі серйозні компрометатори у країні?
Йосип Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій і громад України
Потрібно враховувати, що у Польщі змінилася внутрішньополітична ситуація: два роки тому до влади прийшла консервативна партія Право і справедливість. І після того як протягом двох десятиліть при владі були ліберальні демократи, перемогла інша партія, переміг інший погляд на історію, на майбутнє і релігію.
Ми є заручниками внутрішньополітичної боротьби у Польщі. Але ми - не ціль. Польща не об'єднується з Росією проти нас. Навпаки, нинішня влада поводиться набагато більш жорстко щодо Росії, ніж попередники, - відновили розслідування справи Качинського, у якій доводиться, що це був терористичний акт російських спецслужб і так далі. Тобто ми не розійшлися цивілізаційно, але історія нам заважає.
З іншого боку, давайте візьмемо наш закон про освіту. Нас засудили Румунія та Угорщина. А Польща прийняла цей закон позитивно, польський уряд його підтримав, тому що цей закон консервативний, він говорить про збереження мови.
Загалом, щойно у нашій політиці з'являються консервативні елементи, Польща це підтримує.
І все-таки в цій історії з Польщею Україна поводиться досить дипломатично, вона діє більш мудро, виважено і не відповідає моментально на якийсь вибрик аналогічною дією. І мені це подобається. Тому що треба перечекати, перетерпіти. Це як у сім'ї: ну посварився чоловік із дружиною, можна, звісно, відразу ж розлучитися. Але якщо вони сваряться по вісім разів на день, то це ж безумство - кожного разу бігти в рагс і розлучатися.
Ярослав Грицак, історик, публіцист, професор Українського католицького університету, член Несторівської групи
Пам'ятаєте фразу, що "привид ходить по Європі"? Отже, по Європі і всьому світу зараз ходить новий привид - привид популізму. А цей привид, крім іншого, харчується націоналістичним ставленням до минулого. Це коли "ми нікому не винні - але всі винні нам".
До влади у Польщі прийшов уряд, який ставить на популізм і націоналістичне бачення історії. Перегляду підлягають відносини з усіма "історичними сусідами" Польщі - не лише з Україною, але і з Німеччиною, Литвою, а також євреями. Тобто Україна потрапила під роздачу. Але від цього їй не легше. Навпаки, Україна переживає російську агресію, проходить через реформи - тобто вона зовсім в іншій ситуації, ніж Німеччина, Литва або Ізраїль, які можуть ігнорувати витівки польської влади.
Я хочу застерегти від легковажності. Мовляв, потрібно перечекати, поки цей уряд піде - і справи знову підуть на лад. Не підуть. Цілком можливо, що цей уряд надовго. І навіть якщо він скоро піде, він випустив із пляшки джина, якого назад загнати важко.
Що робити? Дві речі. По-перше, не переставати підтримувати відносини і шукати спільний вихід з тією частиною польського політикуму та польського суспільства, які, крім усього, твердо стоять на позиції польсько-українського примирення і стратегічного партнерства. По-друге, як і в інших ситуаціях, рішенням українських проблем є реформи, реформи і реформи. Які повинні перетворити Україну на сучасну і сильну державу. Інакше, як кажуть у народі, на бідного Макара всі шишки валяться.
Ольга Герасим'юк, телеведуча, перша заступниця голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення
Напевне, це була дуже ризикована ідея: у надзвичайно складний час, з урахуванням непростої політичної ситуації і в Польщі, і в Україні - почати таке енергійне обговорення гострих проблем історії. Як на мене, виглядає незваженим і обраний підхід як до форми переговорів, так і до визначення самих переговорників.
Революційний натиск у всіх цих факторах, очевидно, зіграв негативну роль. Примирення - дуже тонка і чутлива тканина, її легко порвати одним різким рухом. Примирення і взаєморозуміння потрібно ретельно і мудро готувати. Але я вірю, що на кожну хворобу знайдуться ліки, якщо цю хворобу не запустити.
Тарас Прохасько, письменник
Думаю, не варто драматизувати, а знати, що існує й інша Польща. Адже нинішня влада не є виразником усієї Польщі. Тому є надія, що і це мине, адже у європейських країнах змінюються настрої. Зрештою, і до цього в Польщі був вельми незвичайний політичний режим, який всіляко сприяв лібералізму і взаємному співробітництву. А тепер - інша крайність.
І варто пам'ятати, що саме в такі періоди можна накоїти якихось дурниць, до виправлення яких доведеться докласти багато зусиль, навіть якщо настануть кращі часи.
Олена Бабакова, журналістка, яка проживає у Варшаві
Зростання напруження у відносинах між Польщею та Україною є закономірним результатом двох процесів. З одного боку, багаторічного небажання Києва прислухатися до прохань Варшави зрозуміти важливість Волинської трагедії. З іншого - тієї моделі політики пам'яті, яку вибрали теперішні польський та український уряди. Наші герої - їхні злочинці, ми жертви - вони кати.
Останній "раунд" поки що виграє Україна - заяви і МЗС, і президента носять підкреслено примирювальний і конструктивний характер, тоді як польські партнери не лише сиплють гострими коментарями, а й створили таємний список нев'їзних українців. Останнє особливо засмучує: МЗС Польщі намагається залякати ідеологічних опонентів, мовляв, це ми тут вирішуємо, хто і куди може поїхати.
Кирило Галушко, координатор громадського проекту LIKБЕЗ. Історичний фронт, кандидат історичних наук
Загострення на фронті взаємної "історичної політики" в Україні та Польщі в основному зумовлене бажанням правлячої польської партії відвернути увагу електорату від внутрішньополітичних проблем спрощеним чином: зміцненням "образу ворога" щодо України.
А оскільки Польща - традиційний промоутер європейської орієнтації України, це дозволяє створювати ситуацію шантажу геополітикою з метою "визнань провини", "вибачень" та інших відступів для України. Україні це загострення невигідне, але ми тут опинилися в ситуації заручників.
Пропозиції польсько-українського діалогу істориків, які виходять від Українського інституту національної пам'яті зустрічаються вороже, оскільки польська сторона вже знає остаточні відповіді, і пропозиції "поговорити" відразу констатуються як антипольська діяльність.
Джерело: НВ
