Учора, 31 січня, Міжнародний суд ООН виніс рішення щодо позову України проти Російської Федерації (https://www.icj-cij.org/sites/default/files/case-related/166/166-20240131-jud-01-00 -en.pdf). Росія звинувачувалась у порушенні Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Справа не стосувалася подій після 24 лютого 2022 року. Позов було подано ще 2017 року. Україна вимагала визнати Росію винною в утисках кримських татар та українців, які проживають на території Кримського півострова, а також у підтримці терористичних угруповань, створених для маскування збройної агресії на сході України, починаючи з 2014 року.
Суд визнав Росію винною у порушенні Конвенції щодо фінансування тероризму (стаття 9). Суд заявив, що Росія не виконала зобов'язань щодо розслідування випадків фінансування тероризму, на які неодноразово звертала увагу Україна. При цьому суд визнав необґрунтованою більшу частину звинувачень України на адресу РФ.
Суд також відхилив більшу частину звинувачень України в частині порушення Конвенції про ліквідацію расової дискримінації. Суд визнав лише, що Росія порушила свої зобов'язання щодо недискримінації української меншини у сфері освіти (стаття 2).
В зв’язку з цим, ми вітаємо сам факт визнання судом порушення Росією конвенції щодо фінансування тероризму та дискримінації українців в окупованому Криму. Проте, звертає на себе увагу, що суд відхилив більшу частину звинувачень, які трималися в позові, у зв'язку з недостатньою доказовою базою. Наприклад, українська сторона не змогла надати переконливих доказів, серед іншого, порушення Росією міжнародного права при забороні Меджлісу – організації, яка виконувала функції представницького органу кримськотатарського народу
Про «особливий тиск», який зазнають кримські татари в окупованому Криму, раніше повідомляла, зокрема, Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, яка, щоправда, за десять років не отримала від Росії можливості безпосередньо вивчити ситуацію на території окупованого півострова. Як приклад такого особливого тиску можна навести дані українських правозахисних неурядових організацій щодо політичних ув'язнених у Криму: 117 із 175 належать до кримськотатарського народу (при тому, що кримські татари становлять лише 12% населення півострова).
Ознайомлення з матеріалами судових засідань справляє враження, що Україна могла б надати набагато більше переконливих доказів переслідування кримськотатарського народу на території окупованого Криму, якби під час подання позову більш тісно співпрацювала з правозахисними неурядовими організаціями. Ми закликаємо до зміцнення такої співпраці. Крім того, вкрай корисним було б офіційне визнання українським урядом Меджлісу кримськотатарського народу легітимним представницьким органом кримських татар як корінного народу, згідно з законом, який було прийнято ще три роки тому. Меджліс звернувся за таким визнанням два роки тому, але вирішення питання затягується.
Зі свого боку, ми готові надавати посильну допомогу у розслідуванні фактів порушень прав людини, документуванні зафіксованих випадків та збиранні доказів, які могли б бути корисними для міжнародних організацій, у тому числі судових органів, у подальшому.
Ми також вітаємо намагання України притягнути Російську Федерацію до відповідальності в судовому порядку. Ми закликаємо посилити цю активність. Ми впевнені, що є всі підстави стверджувати, що Росія допускає серйозні порушення ще цілої низки міжнародних зобов'язань, зокрема, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання, Міжнародної конвенції для захисту всіх осіб від насильницьких зникнень та ін.
Наостанок, ми звертаємо увагу, що в рішенні суду також було згадано про відмову Росії виконувати попередні рішення – зокрема, щодо відновлення вільної діяльності Меджлісу на окупованої території. З сумом ми констатуємо, що Міжнародний Суд ООН не має достатніх механізмів виконання власних рішень. У зв'язку з цим набуває особливого значення розробка та створення більш дієвих механізмів притягнення винних в міжнародних злочинів до відповідальності.
Конгрес національних громад України
