Ріта Пастрама
Вперше я познайомився із Рітою Пастрамою на прес-конференції. яку організовувала Українська Гельсінська спілка з прав людини в Києві рік тому. Тоді її житло - бунгало із поліетилену та фанери біля озера на Дарниці - вночі спалили якісь люди, а саму її, разом із декількома десятками інших ромів вигнали з міста.
Після прес-конференції ми поїхали в офіс Гельсінської спілки, щоб підписати із Рітою договір про юридичну допомогу та передати їм трохи продуктів. Я збігав у супермаркет за бананами для дівчаток. Щойно ми підписали всі папери, і вони вийшли на вулицю, як їх затримала поліція. Поліцейські сказали: “У цьому районі якийсь ром щось вкрав”. Цього було достатньо для арешту. Неможливо собі уявити, щоб, наприклад, у Польщі раптом почали затримувати всіх українців через підозру, що злочин скоїв якийсь українець. Подібне ставлення називається етнічним профайлінгом і є явним порушенням прав людини. Але в Україні така практика є звичайною. Так, наприклад, 7 липня 2017 року Прокуратура Волині розмістила на своєму сайті повідомлення про те, що організована злочинна група пограбувала мешканців чотирьох областей України на суму понад 2 мільйони гривень. Лише один раз у його тексті згадувалося, що це зробила “група осіб ромської національності”. Видання “Волинь Post” передрукувало це повідомлення 8 липня вже із іншим заголовком: “Гастролі по Україні: волинські цигани видурили 2,6 мільйона”. У самому тексті новини слово “цигани” згадано тричі, а крім того наприкінці є ще й тег “цигани”, за яким можна знайти ще декілька матеріалів, більше половини з яких подають ромів у вкрай негативному світлі. До того ж текст супроводжує фотографія невідомої ромської жінки, яка явно не має жодного стосунку до описаних подій. Так правоохоронці та медіа разом розпалюють ненависть до ромів.
На жаль, сучасні медіа та соціальні мережі грають провідну роль у формуванні негативних стереотипів та підтримання рівня міжетнічної агресії. Так у січні 2018 року фрілансер львівського рекрутингового агентства Роксолана Лісовська створила у соцмережі Facebook групу Л.О.В.Ц.І. В описі групи вказано, що вона створена “для активного і якісного набору добровольців, які мають бажання змінити на краще своє місто та країну. В мірі можливостей очистити Львів від корупції, злодіїв, несправедливості”. Наразі група нараховує 3096 членів. Насправді ж 99% повідомлень у цій групі присвячені особам ромської національності. Там обговорюються новини про злочини, в яких підозрюють ромів або ж поведінку ромів на вулиці. У коментарях до цих повідомлень користувачі дуже часто закликають до насильства або навіть і вбивств ромів. Один із типових коментарів виглядає так (орфографія збережена): “Если полиция не справляется. Собрали дружину из крепких мужиков и как следует объяснили цыганям. Пару голов проломать, рук и ног перебить. Попустит сразу. Пропадёт цыган или цыганка, я думаю полиция искать не будет. Мест перегноя мусора много и багажник есть в каждой машине”. На жаль, подібне повідомлення - не жарт, адже схожі випадки насильства та навіть вбивств ромів час від часу трапляються в Україні.
Вивчаючи вміст сторінки Л.О.В.Ц.І., я раптом помітив знайоме обличчя. Це була журналістка ромського радіо “Чірікло”, громадська активістка і українка Ольга Веснянка. Виявилося, що Роксолана Лісовська прийшла на прес-конференцію за її участю і своїми недоречними питаннями призвела до того, що Ольга Веснянка вирішила її ігнорувати. За це Лісовська опублікувала на сторінці Л.О.В.Ц.І. образливий пост, де пообіцяла наступного разу “вилити їй (Веснянці - О.Ш.) на голову як мінімум воду”.
“Те, що правозахисників та правозахисниць можуть переслідувати за асоціацією, - не секрет, - каже Ольга Веснянка, - Але я аж ніяк не чекала, що будуть погрози, принаймні аж до такої міри. Напередодні брифінгу щодо розробки рекомендацій для протидії антисемітизму і ксенофобії щодо ромів у Львові, у групі писали, що збираються, закликають охочих прийти, там звучали ідеї поламати руки, коліна, тощо”. Міжетнічна агресія не знає меж: врешті вона розповсюджується далі.
Наступного разу ми зустрілися із Рітою Пастрамою через рік. Вона разом із чотирма дітьми, сином та невісткою мешкала у вбогій хатинці на краю села в Житомирській області. Пічка із дірявим димоходом отруювала угарним газом повітря у кімнатах. Сама Ріта була тяжко хвора, але не втрачала оптимізму. Їй потрібно протриматися якомога довше, бо лише вона одна в цій родині має український паспорт. Працювати може лише її дорослий син, але в селі роботи мало, вся вона - тимчасова, а в місто їхати небезпечно: його вже били в поліції. Ріта розповідає історії ромських чоловіків. Майже всі вони трагічні. Я думаю про те, що це потрібно і можливо змінити. І цим вже займаються.
Менеджер Ромської програмної ініціативи Міжнародного Фонду “Відродження” Сергій Пономарьов розповів, що його організація підтримує громадські ініціативи, спрямовані на вирішення проблем ромів. “Ми не надаємо гуманітарну допомогу окремим людям, - каже він, - Натомість ми підтримуємо ініціативи громадянського суспільства, спрямовані на зміну певних систем”.
Сергій Пономарьов
Йдеться не лише про боротьбу із бідністю, але також і проблеми із доступом до шкільної освіти та медичних закладів. Також ромам надають безкоштовну правову допомогу та допомагають долучитися до прийняття рішень у територіальних громадах, де вони мешкають. Для ромів організують конференції, семінари та тренінги.
Міжнародний Фонд “Відродження” започаткував ромську програму у 1996 році. Бюджет 2018 року становить близько 300 тисяч доларів. Ці гроші отримають громадські організації, які будуть реалізовувати перераховані проекти у ромських громадах. Один з успішних проектів, який вже добігає кінця, називається “Підвищення доступу ромських дітей до якісної освіти”. Його реалізує Всеукраїнський Фонд “Крок за кроком”. Співробітники цього фонду працюють у школах, щоб навчати їх особливостям роботи із ромськими дітьми. Для цього проводяться спеціальні семінари для вчителів. В рамках цього ж проекту ментори регулярно відвідують навчальні заклади, спостерігають, як вчителі запроваджують нові методики роботи і корегують цей процес. Існує також модель “ромський помічник вчителя”, коли представники ромських громад із відповідною освітою співпрацюють із вчителем і є посередниками поміж вчителем і ромськими дітьми. На сьогодні в українських школах вже працюють вісім ромських помічників в Ужгороді, в Мукачеві та в Одеській області, де існує найбільша кількість ромських громад.
Есмеральда Пастрама
За словами Сергія Пономарьова, цього року особливий акцент програми буде на промоції позитивного образу ромів та ромських громад. Це робиться для того, щоб збалансувати їхній негативний образ, який створюють деякі медіа. Ще два важливих акценти: ромська освіта та молодіжне лідерство.
Ксенофобія в Україні торкається не лише ромів. Дослідження “Динаміка ксенофобії й антисемітизму в Україні (1994-2007)”, проведене Київським міжнародним інститутом соціології, показує, що 11 років тому українці із неприязню ставилися до багатьох націй. Для визначення рівня ксенофобії у цьому дослідженні використовувался Шкала Богардуса. Респондентам пропонували заповнити анкету де вони за семибальною шкалою мали висловити своє ставлення до представників семи етнічних груп, наприклад: американців, білорусів, євреїв, канадців та інших. Пропонувалась для оцінки така фраза: "Я згодний допустити представників названої в рядку національної групи як: членів вашої родини (1 бал), близьких друзів (2 бали), сусідів (3 бали), колег по роботі (4 бали), жителів України (5 балів), відвідувачів України (6 балів), не пускав би в Україну (7 балів). В результаті був отриманий графік “Ієрархія упереджень у 2007 році”. З нього випливає, що найгірше українці ставляться до американців, негрів та ромів. Їх вони не хотіли би бачити навіть серед жителів України.
Але ксенофобія торкається не лише представників інших націй. Її об’єктами стають також і особи з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Про це свідчить доповідь правозахисного ЛГБТ Центру “Наш світ”, яка має назву “На піднесенні. Становище ЛГБТ в Україні у 2017 році”. Експерти Центру “Наш світ” повідомляють, що протягом 2017 року їм вдалося задокументувати 226 випадків дій на ґрунті гомо/трансфобії, дискримінації, а також інших порушень прав ЛГБТ в Україні. (Для порівняння: у 2014 році “Наш світ” задокументував 123 випадки, у 2015 - 152, а у 2016 - 116 випадків за перші дев’ять місяців).
Завідувач відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії імені Г.С. Сковороди, професор Євген Бистрицький каже, що причина ксенофобії - це малий рівень довіри людей поміж собою. “Люди підозрюють своїх співгромадян, що вони зазіхають на те, що може належати їм, - каже він, - цьому особливо сприяє бідність українців”. Євген Бистрицький нагадав, що ксенофобія торкається не лише етносів, але й груп з особливими потребами: наприклад, інвалідів. Час від часу ми чуємо про випадки, коли батьки звичайних дітей відмовляються від того, що вони навчалися в одному класі із дітьми з особливими потребами.
Євген Бистрицький
Причини ксенофобії пояснює старший викладач маґістерської програми з юдаїки НаУКМА Сергій Гірік. На його думку, її поширення - це загальносвітовий тренд. “Просто на місце демонізованого “іншого” у кожній країні, де він має місце, обираються ті групи, які в якості таких “чужих” готова сприйняти більш-менш широка частина місцевого населення, - каже Сергій Гірік, - Це можуть бути не лише сталі етнічні меншини, а й будь-які інші групи, які з яоїсь причини є достатньо помітними і достатньо безахисними, щоб виступити як зручна мішень для обвинувачень: релігійні меншини, тимчасові трудові мігранти, ЛҐБТ”.
На думку Сергія Гіріка, українській владі вдалося каналізувати ксенофобські настрої із реальної політики у вуличну. Це означає, що жоден політик-ксенофоб не має шансів очолити парламентську більшість, щоб приймати ксенофобські закони. Натомість вуличні ксенофоби надвичайно активні під час погромів феміністичних, ЛГБТ та інших презентацій. Вони можуть, наприклад, напасти на марш рівності чи гей-парад. Але все це - далеко не політика, а лише різновид дрібного хуліганства. У будь-якому разі українські ксенофоби сьогодні є дуже маргіналізованими. Але це не означає, що не варто звертати на них увагу: непокаране і непомічене зло здатне посилюватись.
Олег Шинкаренко
Джерело: lb.ua
